Connect with us

Hi, what are you looking for?

The Forex Review

Самые популярные новости

Велике інтерв’ю з главою Мінкульту та інформполітики Олександром Ткаченком – новини України, Політика

[ad_1]

Велике інтерв’ю з міністром культури Олександром Ткаченком про культуру, українську мову, кіновиробництво, кредити та гранти для креативної індустрії

Близько місяця тому крісло очільника Міністерства культури та інформаційної політики зайняв колишній депутат Слуги народу, голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, відомий медійник, колишній партнер олігарха Ігора Коломойського Олександр Ткаченко.

Цікаво, що саме у той же день на вулиці Івана Франка, де розташована будівля міністерства, почався ремонт дорожного покриття. Тепер околиці головного культурного відомства дуже схожі на дещо занедбану українську культуру. Сам Ткаченко називає це знаком: реконструкція на дорозі, на його думку, може символізувати і відродження культури. І передає вітання київському міському голові Віталію Кличку – говорити в стінах міністерства вкрай некомфортно – звуки відбійників з вулиці заважають слухати міністра, який і безтого говорить не надто голосно. 

Іронія Ткаченка у бік Кличка невипадкова: до призначення він активно готувався до боротьби за крісло київського міського голови. Проте від міністерької посади він, вочевидь, відмовитись не зміг. 

Новий міністр культури багато говорить про відродження культурних цінностей, недостатнє фінансування різних культурних сфер і дещо ухиляється відповідати на питання стосовно добре знайомих йому медійних та телевізійних тем.

У великому інтерв’ю для LIGA.net Ткаченко розповів, як виводитиме з коронакризи представників креативної індустрії та культурні заклади, чи планує впливати на розповсюдження української мови, як ставиться до співпраці українських кіношників з Росією та про власну відданість президенту Володимиру Зеленському. 

ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ МІНІСТРОМ ТА ВИКЛИКИ

– Як сталось так, що Ви, очевидно готуючись до посади очільника столиці, опинилися у кріслі міністра культури?

– Нічого дивного я в цьому не вбачаю. Коли я йшов в політику – відкрито казав, що мене цікавлять місто Київ та дві сфери – гуманітарна й культурна. Це політика, це варіанти можливостей. Так сталось, що коли Володимир Бородянський перестав бути міністром, культурна сфера лишилась безхазяйною впродовж трьох місяців. Очевидно, що для подолання викликів, які існують у сфері культури та креативних індустрій, тим паче під час карантину, важливіше бути тут, ніж зосередитися на виборчій кампанії. І, обираючи між цими двома опціями, ця пропозиція прем’єра і президента (щодо призначення міністром культури. – Ред.) здалася мені слушною.

– Ви мали особисті розмови з першими особами держави?

– Так, і з прем’єром, і з президентом. Я розповів про своє бачення, мені розповіли про виклики, які стоять перед культурою, що її треба підняти на вищий рівень, але я б не хотів вдаватися в подробиці бесід з керівниками держави.

– Ви, як міністр, які виклики для культуної сфери бачите і які завдання для вас є першочерговими на цій посаді?

– Я тут три тижні. Занурення у цю сферу підтвердило мої побоюванн: розуміння ваги культури в державі в цілому і в політичному істеблішменті зокрема, знаходиться не на відповідному рівні. Справа в тому, що культура існує скрізь. В економіці – це культура економічних відносин, в суспільній громадській думці – це культура діалогу. І тому важливо, щоб вага Міністерства культури та інформполітики була не меншою, ніж вага МВС, як зараз сталося в нашій державі. Питання не тільки в грошах, питання у ставленні до цієї історії.

Спочатку треба знайти бачення, як можна переформатувати ставлення до культури, якими мають бути ці механізми, а вже потім вдаватися до кардинального реформування.

Одна з програм, над якою ми зараз починаємо працювати – національна реконструкція державних культурних пам’яток у рамках збереження культурної спадщини України. Очевидно, що програма “Велике будівництво”, яку активно просувають парламентарі та міністри, могла б бути частково зосереджена на цьому напрямку. Вона б за прикладом Польщі і Словаччини дозволила б залучати кошти держави і партнерів. Бо мова йде про культурну спадщину, яка об’єднує. Підтримка цієї програми показала б, що держава піклується про своє культурне надбання.

– Хіба наразі це є першочерговим завданням міністра культури?

– Ні, але вона – серед інших, безумово. Насправді, найлегший шлях – шлях вузької пріоритезації. Я не хочу забувати про когось. Ми повинні почати відбудовувати нашу культурну ідентичність, модернізувати її. Сфері культури в Україні дійсно потрібна самоорганізація та саморегулювання.

– Якою буде стратегія Олександра Ткаченка, як міністра культури та інформаційної політики?

– Як на мене, успішна стратегія управління культурою – це коли ключовою цінністю є людина та її гармонійний розвиток у соціумі, мотивація та залученість. І це не просто високопарні слова. У радянських країнах ключовим поняттям культури була “держава”, нажаль багато де так і залишилось. В Україні ситуація інша, але потрібно дуже багато працювати, щоб кожна людина мала нормальні умови для розвитку. 

У 2018 році було проведено дослідження, згідно якого 60% людей протягом року не беруть участь в культурних практиках взагалі. Перелік  опитування складався з 20 пунктів: фестивалі, ярмарки, бібліотеки, читання книжок тощо. Телебачення і нічні клуби не враховувались. Повторне опитування в лютому 2020 показало, що відсоток практично не змінився – 58,3%.

– А ще інформаційні атаки, маніпуляції, пропаганда.

– Що ми бачимо з боку Росії? Вона проводить постійно інформаційну агресію проти країни, поширює свої ідеологічні наративи і нашпиговує їх інформацією для того, щоб люди не думали, бо коли вони не думають – вони перестають говорити. Ось чому нам потрібен діалог. І протиставити цьому ми можемо нашу силу. Вона у єднанні, мирній позиції, діалозі і цим ми і відмінні від агресора.

Тому моя стратегія в наступному. По-перше, – культура та наша спадщина, основа нашої ідентичності. Саме там беруться цінності. Так розуміємо хто ми є, звідки прийшли і що робить нас сильними.

По-друге, інституціональні зміни за рахунок запуску агентств. Це дає можливість міністерству займатися стратегією і політиками, а агентствам та підрозділам– здійснювати управління. Мова йде про інституції, які опікуються релігією та національностями, охороною культурної спадщини, сценічного і візуального мистецтва, міжнародного співробітництва, музейною справою, переміщенням культурних цінностей, мистецької і художньої освіти, відновлення та збереження нацпам’яті, а також про Державне агентство з питань кіно, Український інститут національної пам’яті, Держслужбу з етнополітики та свободи совісті, Український інститут книги, Український культурний фонд, Держагентство з туризму. Потрібно наповнити їх новими сенсами та системою комунікацій між основними стейкхолдерами: агентствами і міністерством.

Третє – мистецька освіта, бо інвестиції в молодь надзвичайно важливі. Нове покоління по іншому сприймає історію, по іншому сприймає суспільство, по іншому сприймає наше майбутнє. Мистецька освіта майбутнього — це про дітей. Питання часу, коли молодь почне творити настільки незворотні речі, які будуть надихати інших.

І четверте – сучасне мистецтво. Ми застрягли в патерналізмі класичного мистецтва. Немає мотивації до змін. Культурі треба внутрішньо переродитися.

Протиставити Росії ми можемо нашу силу. Вона у єднанні, мирній позиції, діалозі і цим ми і відмінні від агресора

– А як виміряти це “підняття ваги культури в країні”?

– Це можна виміряти за тим, як будуть здійснюватись культурні проекти, наскільки вони будуть сучасні, впливові, чи знайдуть вони відгук у людей. Ми повинні знайти варіанти, як яскраво їх промотувати, продемонструвати, зробити рішення, які викликали б резонанс, дискусію.

Як я й казав, важливо, не обмежуватися виключно якимись конкретними речами. Тому що концентрація на одному напрямку не дозволяє розуміти, чи дійсно культурна сфера, як така, може змінитися, піднятися й не залишити обабіч всі інші цінності.

Проте найперше варто говорити не про те, скільки й чого можна було б робити, а про філософію і підхід до прийняття рішень.

– Здається, про це говорить чи не кожен міністр. А від влади чекають не слів, а дій.

– Нам важливо сформулювати місію, пов’язану з тим, щоб питання культури та креативних індустрій стало однією з топ-3 задач, що стоять перед державою. Ми маємо опинитися в фокусі суспільства, тому питання культурного діалогу є надзвичайно важливим для прийняття рішень та розвитку всіх культурних сфер.

– Чи будете ви переформатовувати міністерство, яке створив Бородянський? З кураторами напрямків, пошуками смислів, впровадженням KPIs?

– Бородянський зробив європейську реформу, яка вже відбулась у багатьох інших міністерствах. Крім того, час, коли в міністерство прийшов Бородянський, і час, в якому я зараз, – різні з точки зору можливостей і викликів. Історію з цією реформою ми, безумовно, будемо продовжувати. Особисто моя позиція – у всіх питаннях потрібен діалог і позитивні приклади.

Саме тому збираю так звану “Раду старійшин”, а також хочу створювати нові та сучасні проекти, які б рухали культуру вперед. 

– “Різні з точки зору можливостей і викликів”, – через карантин?

– Так. Наразі важливо зрозуміти, чи зможуть працювати та заробляти наші театри, кінотеатри, концертні майданчики та організатори подій. Я вчора розмовляв з керівниками театрів. Певний відсоток грошей вони мають отримувати від своєї діяльності, але впродовж трьох місяців вони не працювали. Крім того, фінансування культури зрізали під час секвестру бюджету, а гроші для театрів (і не тільки для них) треба десь взяти.

Культура має продемонструвати лідерство в зміні поведінки, характеру, навичок, віри, духу. Тоді всі скажуть, якщо вже культура, то і нам пора. Культура – це дух. Якщо духу немає, лідерство бере тіло. А поки тіло у нас – силові структури.

ПРО ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ КАРАНТИНУ

– Давайте поговоримо про ту “пожежу”, яка сталась через карантин, коли втратили кошти абсолютно всі культурні інституції. Що ми втратили уже станом на сьогодні? В якому стані перебувають наші концертники, кінотеатри, театри, музеї не загалом, а секторально? Чи є в Мінкульту якісь оцінки?

– Очевидно, що доходи всіх сфер культурної індустрії впадуть більше ніж на 50%. І це не просто терміни чи відсотки, це робочі місця, люди та їхні сім’ї. І в цій кризі не допомогти тільки законом 3377 про підтримку туризму та креативній сфері, який має бути підписаний президентом, чи законом про зниження ПДВ до 7% для культурної індустрії. Очевидно, що потрібні кошти та дотації прямої підтримки сфери. Ми надали пропозиції, які наразі обговорюються в уряді. У них йде мова про близько 2 млрд грн. При цьому гроші мають бути розподілені не стільки на проекти, а й на пряму фінансову підтримку шляхом залучення грантів.

– Це ті 2,7 млрд, які планували виділити МВС, але не виділили, з коронавірусного фонду?

– Я б зараз не хотів вдаватися в подробиці та пояснювати бюрократичний лексикон – як/де/що називається. Там є різні механізми, як отримати кошти, не зачіпаючи фонд боротьби з коронавірусом. Зокрема, є програми, щоб залучити гранти і роздати їх на підтримку різних сфер.

– Ви будете роздавати гроші рівномірно, чи залежно від рівня втрат певної галузі?

– Є програми, які написані безпосередньо Інститутом книги чи Держкіно. Вони подавали пропозиції, скільки грошей кому потрібно. Але, скоріше за все, ми ще не один рік будемо розгрібати наслідки коронавірусу у культурній індустрії. Тому ми говоримо не лише про прямі дотації, а й залучення грантів від західних партнерів та розвиток державно-приватного партнерства. Це нормальний європейських досвід, аби культура мала змогу розвиватись.

– І все ж, які конкретні рішення міністр культури пропонує учасникам цієї сфери, аби вони не зникли з культурної мапи України?

– Закон 3377 не рятує від всього, але закладає полегшення для багатьох сфер з точки зору вирішення їхніх проблем. Там передбачений основний прозорий інструмент підтримки – гранти на підтримку культурних інституцій. Інститут книги, Держкіно, Український культурний фонд можуть ці гранти видавати. Ми також мали розмову з міністром фінансів з приводу полегшення видачі кредитів для культурної сфери під 3-5-7% державними банками.

Крім того, є цікава ідея у Мінцифри, яка буде стосуватися і креативних індустрій. Про неї – трохи згодом.

Також ми запустили програму “Мандруй Україною”, завдяки якій ми зможемо трохи полегшити економічну ситуацію для розвитку турустичної сфери. Зокрема, шляхом розвитку та популяризації внутрішнього туризму. У рамках стратегічної частини для управління галуззю туризму, ми також розробимо механізм обчислення туристичної статистики, якого у нас до сих пір не існує. Також презентуємо туристичний портал, де зберемо усі туристичні точки – це буде сучасна платформа для мандрівників, якої нашій державні, справді, бракує. А ще працюємо над проектом туристичних магнітів.

Ми мали розмову з міністром фінансів з приводу полегшення видачі кредитів для культурної сфери під 3-5-7% – А кіно?

– А кіно? 

У мене була бесіда й з кіношниками, які порівнювали Україну з Німеччиною, де в допомогу креативній індустрії виділили гроші – прямі дотації від держави. Проте ми не Німеччина. Більше того, там ці кошти видають з розрахунку сплачених компаніями податків та з безпосередньо сплаченими самими представниками культури. І тут виникає питання, у якому обсязі вони сплачуються у нас, особливо в культурній та креативній індустріях?

В принципі, по кожному з напрямків ми ведемо діалог, що ми можемо зробити в оперативному режимі. 

– З 2 липня є дозвіл на відкриття кінотеатрів. А є мережі чи окремі заклади, які не відкриються, ті, що не змогли пережити карантин?

– Один тільки крок, щоб кінотеатри запрацювали з 2 липня, вартував багатьох годин розмов та переконань. Я думаю, ми побачимо результати з часом. Але згідно їхніх оцінок, кінотеатри втрачали мільйони гривень щомісяця. І навіть зараз, коли вони відкриються, їм дозволено заповнювати зали лише на 50%, а це знову ж недоотриманий дохід. Та сама історія з театрами – шахматка в розсадці.

З новою карантинною хвилею непросто й музеям, навіть тим, що змогли відкритися. Ще гірша ситуація з концертними організаціями, які знаходяться в підвішеному стані.

Директор Лувру під час робочої поїздки до Парижу на питання, як довго, на його думку, нам доведеться з кризи виходити, сказав: щонайменше два роки. Вони так само не можуть спрогнозувати, як буде далі. Лувр та Версаль втрачають 15 млн євро щомісяця. І в них немає розуміння, чи зможе їм чимось допомогти держава. Це виклик для всіх. І у нас немає чіткого плану, як жити завтра.

– Чи має міністерство дорожню карту дій на випадок, якщо ситуація покращиться, погіршиться чи лишиться на цьому ж рівні, що й зараз?

– А ви знаєте, коли закінчиться карантин? Ми – ні. Чіткого плану немає і не може бути в умовах невідомості. Ми зараз збираємо прогнозні дані з усіх підконтрольних нам сфер, які результати вони очікують на кінець року.  Наразі я рухаюсь за планом “А” – треба терміново роздати кошти. А щоб їх отримати, потрібно піднімати вагу міністерства. Адже, якщо почне помирати культура – погано стане всім. Після цього матимемо дискусію і напрацьовуватимемо плани В і С.

– А вам не знається, що вона вже помирає, з огляду на історію з Хором ім. Верьовки в 95 кварталі, “корабельною сосною” чи, якщо говорити про культуру спілкування, фейковою заявою від Кирила Тимошенка про звільнення Андрія Богдана?

– Культура спілкування в нашому політикумі та на телебаченні – це окрема історія.

– Цікаво, як ви оцінюєте, зокрема, культуру поведінки людей, які приймають рішення в нашій країні, зокрема, у сфері культури та інформаційної політики, формують суспільне бачення тієї чи іншої події.

– По культурі поки що я приймаю рішення. До мене є питання з цього приводу?

– Поки що ні, але, думаю, будуть.

– Ми не можемо зараз про все говорити, маємо обмежений час. Я бачу налаштованість уряду йти назустріч відродженню, відновленню, формуванню культури, як галузі. Я зроблю все можливе, щоб заклади культури отримали ті гранти та кошти, які їм вкрай необхідні. Це для мене свого роду виклик. Другий тест – це реалізація культурних проектів та амбітних програм, які доводитимуть, що галузь культури розвивається. І коли ці завдання виконаємо, зможемо поговорити про культуру спілкування та загальний культурний рівень українців.

– Який дедлайн для спасіння постаждалих від коронавірусу культурних сегментів собі ставите?

– У нас немає більше ніж два місяці на здійснення цих планів. Креативники просто не виживуть. Але мені дуже важливо, що Мінфін нарешті почав розуміти, про що ми говоримо і як наші плани реалізувати. Я цю кооперацію дуже ціную, тому що без підтримки фракції, президента та уряду втілити їх неможливо.

ПРО КІНОВИРОБНИЦТВО, ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА СПІВПРАЦЮ З РФ

– Давайте повернемось до кіно та телевізора. Є досить непроста ваша заява, згідно якої ви не проти, аби українські продакшени співпрацювали з Росією. Чи зміниться щось в українському кінематографі за міністра Ткаченка?

– По-перше, ця фраза вирвана з контексту (посміхається). Вирвана, бо починається вона з того, що я закрив свій продакшн у Москві, який насправді я закрив ще у 2014 році. У мене є моє особисте ставлення, а з іншого боку є сфера, яка працює так, як працює, за власним вибором. І сказати кіновиробникам “давайте ми вас закриємо” – це те саме, що сказати їм “чемодан, вокзал, Москва, їдьте туди і там працюйте”.

– Тобто іншого вибору, окрім як залишити все як є, і дозволити працювати з РФ кіношникам, нема?

– Вони не працюють в копродакшені з РФ: вони знімають тут, з українськими акторами, режисерами, на українських майданчиках, і продають цей продукт туди. Це їхній бізнес, їхня приватна власність і їхні рішення, які вони приймають, виходячи з економічної точки зору. Як людині, мені хотілось [заборонити їм працювати з РФ]. Однак, на жаль, ми не можемо просто зачинити двері, бо нам хтось не подобається.

– Ну ви ж розумієте, що “туди, куди нам не подобається” і державі-агресору, з якою ми шість років воюємо – це різні контексти?

– Так. Але, на жаль, мого бажання не достатньо, щоб в один день зробити так, щоб наш продукт купували Франція, Netflix, тощо. Ми над цим працюємо і вже є приклади перших кооперацій із західними продюсерами, міжнародними платформами. Але це не масове явище. Розвивати його завадив коронавірус. По-друге, ми маємо запустити механізм рібейтів (часткове відкшкодування витрат іноземним кінокомпаніям, аби заохотити їх працювати в Україні. – Ред.). І коли вони запрацюють, зможемо побачити зміну тренду. Наразі заборонити приватному сектору працювати з РФ – це випхати з країни тисячі людей.

Сказати кіновиробникам “давайте ми вас закриємо” – це те саме, що сказати їм “чемодан, вокзал, Москва, їдьте туди і там працюйте”

 – А що може держава зробити для того, аби мінімізувати співпрацю з РФ, якщо заборонити не може?  

– Зі свого боку, міністерство може пріоритезувати виділення держфінансування на ті проекти, які претендують на такі кошти. Я дуже мрію побачити кооперацію телеканалів та Держкіно у виробництві серіалів українською мовою, з українськими наративами, нашими акторами. Це про внутрішній ринок, який має бути насиченим. Але і тут є виклик: багато глядачів найближчим часом не прийдуть на українські фільми з причин карантинних обмежень.

Другий тренд – насичення українським контентом західного ринку і співробітництво з західними партнерами, які мають отримувати тут не тільки інфраструктурні можливості, а й можливості кооперації з якісними партнерами, що володіють іноземними мовами, розуміють особливості ринку. Отже, ми прагнемо розвивати власний ринок і щоб саме за рахунок кращих умов, продакшенам було вигідніше співпрацювати з Україною. 

– Міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко задоволений якістю телевізійного контенту на наших телеканалах, якщо відкинути ваш бекграунд телевізійний?

– Як казав Леонід Данилович Кучма, “точка сидения определяет точку зрения” (сміється). Надто добре знаю якість контенту в Європі. Багато з нашого телепродукту не тільки не поступається, але й перевершує їхні проекти. Той же “Голос країни”.

Якщо ви подивитеся не яскраві приклади серіалів ВВС чи виняткових французьких, а в середньому якість телебачення в цих країнах невисока, то можете бути неприємно здивовані. Тому сказати, що все погано – ні.

Мені не вистачає величезної кількості українських серіалів: з українськими історіями, українським гумором, українською мовою, і так далі.

– На українському телебаченні не вистачає контенту інтелектуального, який би не дебілізував суспільство.

– Включайте інтернет. Youtube зокрема.

– Але ж телебачення в Україні досі найпопулярніше. Охоплення з інтернетом не порівняти.

– У великих містах кількість споживання інформації в інтернеті вже перевищує охоплення традиційного телебачення. Існує суспільний мовник (UA:Перший. – Ред.). Це його місія – розпочинати такі інтелектуальні розмови. Якщо він стане впливовим, це може бути прикладом і для комерційних каналів. Будемо це промотувати.

– Суспільне хронічно недофінансоване. Для розвитку потрібні гроші. Наскільки пригадую, половину коштів обрізали.

– Не зовсім. Частина коштів, які мав отримати мовник, мала піти на сплату боргу Євроньюзу. Якщо ці кошти повернуть і розблокують рахунок на 15 млн євро, частина має повернутися до Суспільного. Тоді будуть можливості розвивати напрямки, які почали – і в радіо, і в діджитал.

Я був у них в четвер, також заохочував до діалогу, у тому числі з нашою політичною елітою, яка періодично висловлює занепокоєння низькою якістю чи політизацією суспільного мовника. Без розмови з основними стейкхолдерами не можна буде добитися розширення можливостей, в тому числі й з точки зору фінансування Суспільного.

– Збентежила ваша розмова з Суспільним, що воно має краще комунікувати з владою. Особливо на фоні наближення місцевих виборів Чи не буде знову намагання зробити канал рупором політичних сил, які зараз при владі?

– Будь-який суспільний мовник в Європі є у діалозі з владою. Це не означає, що він приймає точку зору влади. Але принаймні пояснити, що вони роблять, яка в них мета і що ставлять собі в пріоритети – точно варто.

– Але при цьому не забувати критикувати те, що не так.

– А про це ніхто не говорив. Це різні речі. Я розумію цінність суспільного мовника, але це не означає, що так само це розуміють всі депутати, які голосують за його фінансування.

– Поки суспільний мовник з маленькою, порівняно з комерційними каналами, аудиторією, олігархічні мовники продовжать травити українців “95 кварталами”, “Кохана, ми вбиваємо дітей” і так далі.

– І також травитимуть “Кайдашевою сім’єю”, проектами про українську історію,  “Голосом країни” та іншими проектами, якими можна пишатися.

– Давайте розділяти. “Свати”, право показу яких ви так активно відстоювали, і “Спіймати Кайдаша” – що якісніше і краще для вас?

– Це різні продукти.

– Обидва серіали про сім’ю, про стосунки в сім’ї…

– Нещодавно передивився французький серіал, знятий для Нетфлікса, “Шпигун”, де головну роль виконував Саша Барон Коен, присвячений відомому ізраїльському шпигуну 50-х років, якого закинули в Сирію. Якість вражає. Хотів би, щоб ми говорили про приклади, які варто брати собі, а не порівнювати, що в нас сьогодні виходить.

– Які смаки міністра культури – “Кайдаші” чи “Свати”?

– Я щойно розказав, який серіал мені сподобався. Те, що зараз є в телепросторі, порівнювати не хочу. Не кінокритик.

– Олександр Ткаченко як керівник 1+1, який серіал на канал взяв би – “Свати” чи “Кайдашів”?

– Обидва.

– Гаразд. Ви казали, що зараз пітчинг фільмів перед Держкіно буде таким, як минулоріч, а потім – зміни. За минулого керівництва Держкіно була ставка на патріотичні фільми. Зараз ми куди будемо рухатися?

– Знаєте історію про патріотичне кіно? Свого часу, ми – телевізійники – прийшли переконувати Держкіно про патріотичне кіно. Вони сказали, що їх переконувати не треба. Тому переконали міністра – тоді Нищука. І так з’явилася програма в Мінкульті. І так з’явилася лінія, коли можна було фінансувати й серіали, бо Держкіно першочергово фінансувало фільми. Успішні чи ні – то вже інша дискусія.

– Конкретизуйте свою позицію. Ви казали, що з “чорними списками” СБУ слід навести лад, і зробити механізм, як людина туди потрапляє, прозорим. Також ви казали, що заборона в’їзду не має бути приводом заборонити аудіовізуальний твір за участі актора, який, наприклад, підтримує анексію Криму.

– “Чорні списки” СБУ формує за якимись своїми правилами. Цей список за незрозумілих причин передають в Мінкульт, і автоматично Держкіно забороняє прокат фільму за участі актора, який поїхав до Криму, наприклад. Такого підходу при цьому немає щодо пісень і книг. Лише щодо кіно.

Якщо людина дійсно є ворогом Української держави, як Порєчєнков, так. А  от, приміром, Жерар Депардьє. Заборонити величезну кількість фільмів за його участі, в тому числі оскароносних? Його твори навряд чи складають загрозу Українській державі.

У законі про медіа прописано, як це має працювати. А зараз Варнаві дозволили в’їзд (відома російська акторка – Ред.), а винен чомусь Мінкульт. До чого тут ми?

“Чорні списки” СБУ формує за якимись своїми правилами. Цей список за незрозумілих причин передають в Мінкульт, і автоматично Держкіно забороняє прокат фільму за участі актора, який поїхав до Криму

ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ ТА ІСТОРІЮ

– В українському суспільстві є частина людей, які бояться, що за міністра Ткаченка в Україні знову буде засилля російської мови.

– Можете їм передати: фіг вам. Не дочекаєтесь!

– Є ще один страх – обіцянка президента Зеленського переглянути мовні квоти на телебаченні. Також пан шефір говорив, що 90% – це надто багато. Яка ваша думка з цього приводу?

– Коли держава покаже, що вона може допомогти зробити українські наративи реалістичними, то нічого переглядати не доведеться. І тут варто виходити з існуючих економічних можливостей. Проте ринку, який може робити якісний україномовний контент сьогодні, немає. Тому очевидно, що певний час російськомовне кіновиробництво та експорт залишатимуться. Я дуже вірю, що цей період буде недовгим. Але тут варто зважати на економічні показники.

Як це буде в квотах виражено, сказати вам зараз не можу. Коли ми говоримо про захист української мови, я не прихильник насилля над цим питанням. Я за популяризацію мови і за діалог. Але ми не можемо приїхати в Одесу або Харків і штрафувати офіціантів за те, що нас не обслуговують державною мовою. Це не метод досягнення природного використання української мови. Насилля в цьому питанні – це “совок 2.0”.

– Тобто цього року квоти на українську мову ви переглядати не плануєте?

– Ні.

– Ви говорите про круглі столи за участі вчених щодо української мови. Що це і навіщо? Хто ці вчені і які рішення вони мають ухвалити? У вас дискусія була з Іриною Подоляк (ексдепутатка, а згодом – ексзаступниця попереднього міністра культури Володимира Бородянського. – Ред.) на Зворотному відліку, де вона перерахувала, скільки різних обговорень провели до ухвалення мовного закону.

– Та ж Подоляк казала, що її плани щодо цього закону були змінені через політичну адженду і багато речей, які вона закладала, були пов’язані з тодішньою передвиборчою кампанією.

Я не спеціаліст у цій сфері і відчуваю інтуїтивно, в яких моментах існують певні суспільні побоювання щодо дуже швидкого руху тотальної українізації.

Мене надихнули перші дві зустрічі з вченими провідних київських інститутів: це історики, філософи, філологи, соціологи.

Мене турбують розхитування – ми або “патріоти” або “русофіли”. Ми – Україна. У нас – унікальна культура толерантності

– Вони зустрічаються, щоб…?

– Проговорити між собою, які виклики стоять стосовно популяризації мови перед нами, які кроки можуть бути для удосконалення цього процесу. Нам потрібен консенсус і бажання більшості суспільства рухатися в цьому напрямку.

– Чи можуть ці вчені вплинути на, наприклад, потенційний перегляд закону про мову?

–  Не знаю. Тішить, що цю ідею національних круглих столів підтримують наші західні партнери. Вони розуміють роль суспільного консенсусу в делікатних питаннях.

Стосовно історії теж є нюанси.

Мистецтво ХХ століття чиє? Радянське. Це частина нашої історії? Так. Чому його руйнують і ми не піклуємося про ці пам’ятки? Я за делікатність в цих питаннях, щоб не створювати приводів для суспільних вибухів в той чи інший бік.

Є питання стосовно того, хто є для нас героєм, а хто ні. Я вважаю, що кожен, хто зробив для України щось позитивне, є героєм. 

– Комуністів теж треба було лишити і Леніних? Це ж теж частина історії.

– Леніних було дуже багато, тому очевидно, що від них необхідно було позбавитись (сміється). Але в цьому процесі не варто перетинати межу, після якої починається суспільний спротив.

Мене турбують розхитування – ми або “патріоти” або “русофіли”. Ми – Україна. У нас – унікальна культура толерантності з точки зору існування багатьох релігійних спільнот, вони існують в культурі діалогу. І ми маємо популяризувати і розповідати про це світу, тому що такої поліфонії більше ніде не існує.

У нас – величезна кількість національних спільнот. Якщо не слухати і не балансувати в інтересах української держави і корінного народу – теж можуть бути нюанси. Тому одними з перших у мене були зустрічі з релігійними та національними спільнотами. Без цього не збудуємо успішну країну. Представники релігійних організацій так само акцентували на важливості пропагування толерантності і схильності до миру, як сильної сторони держави.

 

ПРО МЕДІА

– Яка ваша оцінка нової редакції законопроекту про медіа?

– Він набагато більш ліберальний, більш інституційний, індустріальний. Важливо, щоб законом користувались для розвитку медіа, щоб правила були однакові і рівні для всіх.

– Там є норма про відмову від обов’язкового погодження інтерв’ю.

– Так, я дуже хотів цю норму. це нормальна практика.

– Тобто це інтерв’ю ми можемо не погоджувати? 

– Закон ще не прийнятий (сміється).

– Telegram якось буде регулюватись чи ви залишили цю ідею в комітеті?

– Немає механізму, як регулювати ці канали. Коли ми зверталися до Facebook і Google з питаннями, чому вони нічого з Telegram-каналами не роблять, нам сказали, що вони для них дуже маленькі. А для нас – великі.

Ми скоріше почнемо розмову про медіаграмотність. У цю історію я вірю більше, ніж в ранжування журналістів. Зараз будемо напрацьовувати програму з медіаграмотності для студентів і найперше школярів: як відрізняти фейки, перевіряти факти, дивитися, звідки наративи прийшли. Бо росіяни заганяють нас у свої наративи і вибудовують навколо них свої ботоферми. Вирішити це лише заборонами не вдасться. Потрібно інвестувати у виховання та формування цієї освітньої культури.

ПРО В.О. МІНІСТРА ОСВІТИ І ВІДДАНІСТЬ ПРЕЗИДЕНТУ

– Ви згадали про школярів. Уряд одноголосно проголосував за те, щоб зробити Сергія Шкарлета в.о. міністра освіти. Ексрегіонал, профільний комітет не підтримав, у Раді не було навіть голосів, щоб за нього проголосували. Нацрада з питань розвитку науки та технологій виступила з відкритим листом проти, цілий ряд авторитетних освітянських організацій виступили проти… І ви віддаєте свій голос, щоб ця людина очолила українську освіту. Чому?

– Прем’єр сказав, що в нього є випробувальний період – три місяці – щоб показати, як він, як менеджер, може працювати. Крім негативних відгуків, була зустріч президента з ректорами. Вони ледь не одноголосно рекомендували його на цю посаду.

Незважаючи на негативні відгуки, варто дати можливість людині проявити себе у найближчі три місяці. Якщо занепокоєння, які звучать, будуть очевидними, я підніму свій голос з цього питання. Але під час президентської кампанії теж звучало, що прийде Зеленський, і ми завтра здамося росіянам. Не здались же.

–  Тобто ви настільки віддані президенту, що підтримали кандидатуру, яку він особисто хотів, попри застереження освітян, науковців і депутатів?

– Ректори провідних українських вишів його підтримали. І так, я – частина команди президента. Давайте почекаємо і подивимось. Від того, що я працював на каналі Коломойського, я не став Коломойським.

– Ви згадали Коломойського. Нещодавно ви сказали, що це ваша ідея – випустити Володимира Зеленського перед Петром Порошенком у новорічну ніч 1 січня 2019 року. Ви мали на це добро власника каналу?

– Він про це знав, але мав іншу точку зору. Ми дискутували. Це скоріше обмін думками, ніж вказівки. Я йому розказав про ідею, він: “Ты уверен?”. Кажу: “Да”.

– Це ж не просто прикольно, це – політична позиція приватного каналу.

– Позиція каналу була впродовж останніх двох років до того – канал зменшував хронометраж самопіарних звітів тодішнього президента Порошенка. Це теж була політична позиція.

Мария Бровинская

Ірина Андрейців

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.



[ad_2]

Source link

Click to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You May Also Like

Самые популярные новости

[ad_1] На в’їзді до крихітного села Магдин, на узбіччі розбитої лісової дороги, стоїть дерев’яний хрест з іконою, прибраний рушниками. Дивно, але дерево та ікона...

Самые популярные новости

[ad_1] Березень 2020 запам’ятається надовго. Це один із найгірших місяців в історії світової економіки. За кілька тижнів обрушилося буквально все: від авіаперевезень і глобального...

Самые популярные новости

[ad_1] Карантин відправив більшу частину країни по домівках, змусивши багатьох українців економити, в тому числі на оплаті комунальних послуг. Показовий приклад – Київ. У...

Music

At vero eos et accusamus et iusto odio dignissimos ducimus qui blanditiis praesentium voluptatum deleniti atque corrupti quos dolores.

Copyright © 2020 ZoxPress Theme. Theme by MVP Themes, powered by WordPress. DMCA.com Protection Status